Нелегко пізнавати себе. Кожен, хто шукає, неминуче запитує: хто я? Як я шукаю своє покликання, де знаходжу його ? Чому живу? і т. д. Часто буває, що відповіді на ці питання, не швидко приходять.
Сучасний світ наповнений можливостями, цілями, бажаннями і також іншими людьми. Живучи серед усього цього достатку, малюємо наші віхи життя, напрямки, ідеї з переконаннями.
Багато хто з нас, на жаль, не знає, що щастя, повнота і радість можливі лише тоді, коли ми усвідомлюємо себе як людину. Коли реалізовуємо своє покликання і знаємо наше походження, традиції, культуру, мову, зрештою пізнаючи самість.
Якщо ми тримаємось за щось, в якомусь “затверділому місці” або у своїй обґрунтованості, то згодом можемо цього досягти. Але там ніколи не буде повноти і задоволення. Тому виникає питання: нам більше хочеться зовнішньої стабільності, “нормальності”? Або ми бажаємо бути щасливою людиною, що пізнала себе й плекає власну свободу і неупередженість.
З далекої відстані важко зрозуміти багато речей, тому ми повинні “підійти ближче”. Щоб уміти знайти зв’язок з історією, людьми і місцем, щоб побачити те, що об’єднує нас більше, ніж розділяє.
Останнім часом перед суспільством виникає питання: чи потрібно святкувати 8 березня? Яку позицію має мати християнин до цього свята? Виникає безліч подібних питань і до інших свят, празників, урочистостей тощо. Можна почути багато коментарів, наприклад: “геть з радянським минулим!”, а у відповідь лунає “але ж 8 березня з 1975 року рішенням Організації Об’єднаних Націй визнано як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир, себто поза соціалістичним контекстом. Хтось каже, що “свято жінки має бути кожного дня”, а чоловіки відповідають: “у нас немає стільки коштів, на дарування квітів і щоденні подарунки”. Або ж ще одне типове висловлювання: “ми повинні святкувати День матері!” Тоді ж інші відповідають “не кожна жінка є матір’ю”, більше того “не кожна матір є матір’ю…”.
На мою скромну думку, такий підхід до ситуації не має нічого спільного з християнством і людяністю. Адже він вносить поділ, роз’єднує суспільство, людей, а навіть родини. Святий Ігнатій з Лойоли у своїх духовних вправах говорить, “…кожен добрий християнин має намагатися вкладати у слова свого ближнього радше добрий сенс, аніж їх засуджувати” (ДВ 22).
Якщо хтось, саме в цей день, 8 березня, має бажання привітати, подарувати квіти, солодке чи зробити приємну несподіванку, то чому ми намагаємося це засуджувати? Чому надаємо таким речам негативного значення? Можливо саме в цей момент Господь посміхається і благословляє на щось справжнє і величне. Можливо саме ця мить залишить свій слід, і буде “зігрівати” мене чи когось протягом всього життя. Можливо саме це тепло рук, взаємний погляд очей і грайлива посмішка близької і коханої особи, буде тим світлим променем в важкі хвилини відстані і розлуки.
Бажаю всім святкувати кожну можливість яка нам дається. Не біймося ділитися своєю людяністю і життям яке так наповнене солодкими ”малинами” і сюрпризами.
